Василь Діденко "Я не останній з могікан"

Василь Іванович Діденко народився у сім'ї хліборобів у місті Гуляйполі 3 лютого 1937 року. Коли він був 10-річним, його батьки переїхали на Херсонщину в село Гаврилівку Іванківського району. З липня 1950 року по березень 1958 року він жив на Вінниччині. Після закінчення середньої школи він вступив до Київського університету імені Т.Г.Шевченка, де закінчив у 1959 році. Після цього він займався редакційною та літературною роботою. Його поетичний талант розвивався в університетській літстудії імені В.Чумака. В травні 1963 року він став членом Спілки письменників України. У своїх творах поет прославляв Вітчизну, працюючу людину та героїчне минуле українського народу та його видатних дітей. 13 квітня 1990 року В.Діденко помер. Після поховання поета в Києві, відомий його лист - заповіт "Поховайте мене в Гуляйполі". 25 червня 1997 року за клопотанням близьких людей та цінителів його творчості, поет повернувся до своїх земляків і оспіваного ним містечка. Сьогодні центральна районна бібліотека в Гуляйполі носить його ім'я, а на будинку, де він народився та жив, встановлено меморіальну дошку. Вірш "Я не останній з могікан" став одним з символів національного відродження України в 60-70-х роках XX століття. Мені казав один ханжа, Що наша мова геть відстала, Що краще йшла б мені чужа, Немов до хліба – кусень сала, Що весь мій поетичний план Спинитись може напівході, Що я – останній з могікан, Що наша мова вже не в моді. Гей, проповіднику! Стривай! Твої слова – старенька ряса. Я не піду в твій тихий рай, Я – син Великого Тараса. Як Прометей не вмер від ран, Не вмре і мова – гарна зроду. Я не останній з могікан, Я – син великого народу!